Боснія і Герцеговина

Bosnia & Herzegovina (босн. Bosna i Hercegovina)

Рання історія:

На рубежі I і II тис. до н. е. в Боснію прийшли іллірійці. В IV-III ст. до н. е.  в регіон з півночі стали переселятись кельти. Після розколу імперії в 337 та 395 рр. Далмація та Паннонія увійшли до складу Західної Римської імперії (Візантії). В 455 р. регіон був завойований остготами, а також аланами та гуннами.  До 540-х рр. Юстиніан I відвоював Далмацію, Сицилію, Неаполь, Рим, Піцен, Мілан. Слов’яни, які переселялися з південно-східної Європи, були об’єднані євразійськими аварами і в VI-VII ст., оселились на території сучасної Боснії та Герцеговині та ближніх землях. Різні її частини входили до складу сербських, хорватських та боснійських держав.

Першу боснійську державу, яка перебувала у васальній залежності від Візантії (згодом від Угорського королівства), заснував у 1180 року бан Кулин. З початку XIII ст. Боснія залишалася католицькою державою, підпорядкованою Угорщині, поки в 1377 Твртко I Котроманич не  утворив Боснійське королівство (босн. Bosansko Kraljevstvo). Він розширив територію Боснії до сучасних меж, уклав союз з Угорщиною та з Дубровницькою республікою. З того часу Твртко І став також королем Сербії, а з 1390 року, після захоплення Іллірії та островів Адріатичного моря, королем Хорватії та Далмації. В ті часи Боснія відігравала роль регіональної наддержави на Балканах, поступаючись лише Угорщині та Османській імперії.

В 1435 році від Боснії відійшли території Герцеговини, які в 1448 році потрапили у васальну залежність від Арагона під назвою воєводства Святого Сави (сербохорв. Vojvodstvo Svetog Save, серб. Војводство Светог Саве, лат. Ducatus Sancti Sabae). У 1449 році в Хумі місцевий феодал Степан Вукчич оголосив себе герцогом, через що на підвладні йому території поширилася назва «Герцеговина», яка й досі використовується. В 1463 році територію сучасної Боснії та Герцеговини завоювали османи.

У складі Османської імперії:

Боснійський пашалук (тур. Eyalet-i Bosna‎, босн. Bosanski pašaluk, босн. Босански пашалук) 1580-1867); Боснійська вілайєт (тур. Bosna Vilayeti, серб. Босанскі вілајет, Боснії. Vilajet Bosna) 1867-1908)

Герцеговинський санджак (тур. Hersek Sancağı, босн., серб., хорв. Hercegovački sandžak) 1469-1833); Герцеговинський пашалук (осман. ایالت هرسك, босн. Херцеговачки пашалук) 1833-1851. З 1851 року злитий з Боснією)

Площа — 46 000 км² (1871), Населення — 1 232 000 (1871)

Столиця — Сараєво

Після завоювання османами території Боснії було утворено ними Боснійський санджак (з 1580 Боснійський пашалук, з 1867 і до 1908 Боснійська вілайєт). Більшість феодалів прийняли іслам і зберегли значною мірою свої володіння та привілеї. Також навернулася більшість віруючих патаренської церкви, у той час як православні та католики переважно залишилися вірними християнству. У 1469 році воєводство Святого Сави було захоплене османами, ставши частиною імперії під назвою Герцеговинський санджак (З 1580 року Герцеговинський санджак у складі Боснійського еялету. З 1833 боснійська автономія Герцеговинський пашалук, у 1851 злитий з Боснійським пашалуком в спільну територію).

29 березня 1831 року в Боснійському пашалуку спалахнуло повстання, організоване боснійською знаттю, проти панування Османської імперії. Революція закінчилася 5 червня 1832 року поразкою повстанців.

В 1849 році стався заколот у зв’язку з введенням в 1839 році закону «про рівність всіх підданих султана Османської імперії перед законом» та скасуванням в Боснії в 1848 році обов’язкової феодальної праці. Його влаштували колишні великі землевласники, яким цей закон був не вигідний через те, що селяни тепер не зобов’язані були працювати на них безкоштовно. В 1850 році заколот був придушений. 9 липня 1875 року в Невесині почалося повстання проти Османської імперії й невдовзі поширилося по всій території Боснії і Герцеговині. Приводом до нього став неврожай, а причини були як економічними, так і політичними. Великі землевласники були незадоволені вкрай низькою рентою і, знову таки, законами 1839 і 1848 років, а люди бажали широкої автономії краю, або об’єднання з Сербією або Хорватією. Повстанців забезпечували зброєю і підтримували добровольці з Чорногорії і Сербії. Боснійське повстання завершилося 4 серпня 1877 року поразкою повстанців. У 1878 році згідно умов Берлінського конгресу, Сербія і Чорногорія здобули незалежність, у той час як Австро-Угорщина окупувала Боснію і Герцеговину, яка де-юре до 1908 року залишалася частиною Османської імперії.

В обігу знаходились грошові знаки Османської імперії.

У складі Австро-Угорської імперії:

Кондомініум Боснія і Герцеговина (сербохорв. Kondominijum Bosne i Hercegovine, нім. Kondominium Bosnien und Herzegowina, угор. Bosznia és Hercegovinai Condominium)

Площа — 51 082 км² (1879), Населення — 1,584,164 (1879), 1,568,092 (1895), 1,898,044 (1910)

Столиця — Сараєво

1908 (де-факто з 1878) –  1918

В 1903 році на сербський трон зійшов Петро I Карагеоргієвич. У Сербії активізувався націоналістичний рух. Ідея єдиної Південнослов’янської держави стала найпопулярнішою політичною ідеологією в регіоні в цей час, включаючи Боснію і Герцеговину.

7 жовтня 1908 року Австро-Угорщина анексувала Боснію і Герцеговину, що спричинило Боснійську кризу. Хоча австро-угорські окупаційні війська швидко зламали початковий збройний опір під час захоплення Боснії і Герцеговини, все ж залишалася напруженість в деяких районах країни і відбувалося масове переселення правовірних мусульман. Невдовзі австро-угорський уряд провів соціальні та адміністративні реформи, розраховуючи створити з Боснії і Герцеговини «зразкову колонію».

У перші десятиліття під владою австро-угорського імператора Франца Іосифа I Боснія і Герцеговина активно розвивалися: побудувалася залізниця, засновувалися банки, відкривалися фабрики і заводи. Окупація Боснії та Герцеговини призвела до великих реформ католицької церкви, занедбаної за часів правління османів. Попри це, в провінції встановився напівколоніальний режим. Місцевим мешканцям не дозволялося працювати в адміністрації колонії, оскільки там працювали тільки піддані імперії. Посилилося політичне протистояння хорватів і сербів, так як обидві сторони бажали приєднання цих територій до своїх теренів.

Боснійській кризі передувала домовленість, досягнута 16 вересня 1908 в Бухлау (Австро-Угорщина) між міністрами закордонних справ Росії (О. П. Ізвольський) та Австро-Угорщини (А. Еренталь), на основі якої царський уряд обіцяв не заперечувати проти анексії Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини в обмін на підтримку висунутого Росією плану відкриття чорноморських проток для проходу російських військових кораблів.

Османська імперія після безуспішно протесту проти анексії за угодою з Австро-Угорщиною від 26 лютого 1909 р. відмовилася від свого суверенітету над Боснією та Герцеговиною за компенсацію в 2,5 млн фунтів стерлінгів і звільнення австрійськими військами Новопазарского санджака. Сербія, яка розглядала Боснію і Герцеговину як частину майбутньої югославської держави, різко протестувала проти анексії, сподіваючись в першу чергу на допомогу Росії. Царський уряд, що не зумів через протидію Англії та Франції здійснити операцію в Бухлау в частині, що стосується проток, висловлював крайнє невдоволення односторонніми діями Австро-Угорщини. Однак Росія, ослаблена в результаті поразки в Російсько-японській війні (1904—1905), прагнула врегулювати Боснійську кризу дипломатичним шляхом. З цією метою царський уряд зажадав скликання конференції держав, що приєднались до Берлінського трактату 1878 р.

22 березня 1909 р. в стані військової підготовки Австро-Угорщини німецький уряд, який виступав в її підтримку, в ультимативній формі зажадав від російського уряду негайного визнання анексії Боснії і Герцеговини, давши зрозуміти при цьому, що негативна відповідь поведе до нападу Австро-Угорщини на Сербію. Царський уряд був змушений в той же день прийняти вимогу Німецької імперії. 31 березня 1909 уряд Сербії також заявив про визнання анексії Боснії та Герцеговини і про припинення антиавстрійської агітації всередині країни. Боснійська криза призвела не тільки до загострення відносин між Австро-Угорщиною та Сербією, але і до поглиблення протиріч між Антантою і Троїстим союзом. У квітні 1909 анексія була визнана Англією та Францією.

Бл. середини 1910-х боснійські серби зажадали повного об’єднання з Сербією. Націоналізм був центром боснійської політики, з національними політичними партіями, що відповідали трьом групам і домінували на виборах. По кондомініуму пройшла хвиля терактів, учинених молодими місцевими сербами за підтримки сербської розвідки.

28 червня 1914 шість терористів організації «Млада Босна» на чолі з Данилом Іличем і Гаврилом Принципом, озброєні револьверами і бомбами, підготували замах на ерцгерцога Австро-Угорщини Франца Фердинанда. Бомба, кинута Неділько Чабріновичем, не нашкодила наступнику австро-угорського престолу, але Гаврило Принцип дочекався повернення ерцгерцога з палацу і близько 11:00 ранку убив Франца Фердинанда і його дружину Софію Гогенберг пострілами в упор. Це вбивство стало формальним приводом для початку Першої світової війни.

Під час Першої світової війни, Герцеговина була ареною міжетнічних конфліктів. Уряд Австро-Угорщини сформував так-звані шукорі — мусульманські і хорватські підрозділи міліції, які були особливо активні в Герцеговині. Хоча 10% боснійського населення загинуло, воюючи в різних арміях, самій країні вдалося врятуватись від поруйнування.

В обігу знаходились грошові знаки Австро-Угорської імперії.

У складі ДСХС та КСХС (складова Хорватії):

Держава Словенців, Хорватів і Сербів (сербо-хорв. Država Slovenaca, Hrvata i Srba, слов. Država Slovencev, Hrvatov в Srbov)

Столиця — Загреб

(29 жовтня – 1 грудня)

Див. у розділі Хорватія,

Королівство Сербів, Хорватів і Словенців (серб. Краљевина Срба, Хрвата и Словенаца)

Площа — 247 542 км² (1929), Населення — 13 934 038 (1929)

Столиця — Белград

1918-1929

Коли Перша світова війна закінчилася Австро-Угорщина розпалася. Боснія і Герцеговина потрапила до складу Держави а згодом Королівства сербів, хорватів і словенців. У 1918-1919 рр. аграрна реформа привела до соціальних та економічних змін, що проявилися в результаті масової колонізації та конфіскації майна. Основний ідеологічний конфлікт КСХС між хорватським регіоналізмом та сербською централізацією підходив до основних етнічних груп Боснії по-різному і залежав від загальних політичних настроїв.

22 грудня 1918 р. було сформовано перший уряд КСХС, президентом якого став Стоян Протич. Від мусульманської громади був призначений міністром лісового та гірничого виробництва Мехмед Спахо і пробув на посаді до 23 лютого 1919 року. 16 лютого 1919 року була утворена Югославська мусульманська організація (JMO). JMO почали боротьбу за надання автономії Боснії та Герцеговини. 26 березня 1921 року Спахо увійшов до уряду Пашича на посаді міністра торгівлі та промисловості. 

Докладніше див. у розділі Сербія,

Королівство Югославія (серб. Краљевина Југославија; хорв. Kraljevina Jugoslavija)

Площа — 247 542 км² (1931), Населення — 13 934 038 (1931)

Столиця — Белград

1929-1941

В 1929 р. Александр Карагеоргійович оголосив королівський диктат і перетворив КСХС на королівство Югославія. Боснія і Герцеговина були розділені на декілька бановин (Врбаська, Дринська, Зетська, Хорватська).

26 серпня 1939 року в селі Божяковина прем’єр-міністр КЮ Драгіша Цветкович і голова Селянсько-демократичної коаліції Владко Мачек уклали угоду, яка отримала назву угода Цветковича-Мачека (сербохорв. Sporazum Cvetković-Maček/Споразум Цветковић-Мачек). Угода привела до формування коаліційного уряду, в якому Мачек обійняв посаду віцепрем’єра, та обумовила створення Бановини Хорватія — автономної адміністративно-територіальної одиниці в межах КЮ, яка включала здебільшого райони з більшістю хорватського населення: колишні Савську і Приморську бановини та райони Дубровника, Ілока, Шида, Брчка, Градачаця, Дервенти, Травника і Фойниці. Вона набула широких повноважень щодо самоврядування, близьких до статусу установчої країни.

З особливою гіркотою звістку про цю угоду сприйняли боснійські мусульмани, оскільки раніше вони вже були розділені між чотирма різними бановинами, де скрізь становили меншість. Тепер дві з цих бановин були об’єднані у певну національну одиницю у якій боснійці не мали ніяких прав. Тепер частина боснійського населення (4% від загальної кількості населення Бановини Хорватії) жила під хорватським правлінням, а проєкти Сербської бановини на зразок задуманого Йовановичем і Сербським культурним клубом загрожували знищенню культурної самобутності боснійців.

Докладніше див. у розділі Сербія,

Німецько-італійський протекторат:

Незалежна Держава Хорватія (хорв. Nezavisna Država Hrvatska)

Столиця — Загреб

Площа — 115 133 км², Населення — 6 300 000 (1941)

(1941-1945)

Після того, як Королівство Югославія під час Другої світової війни захопили країни Осі, воно розпалося на свої історичні та етнічні складові, при цьому Боснія і Герцеговина стали частиною Незалежної Хорватської держави. Цей німецький сателіт очолив фашистський режим усташів, при цьому більша частина Боснії і Герцеговини контролювалася підрозділами сербських партизанів і четників.

Як одну з підстав приєднання до НДХ називали той факт, що Боснія і Герцеговина та Хорватія складають одне геополітичне ціле, в середні віки вони були частиною хорватського, а потім хорватсько-угорського королівства, а з 1878 р. після окупації і з 1908 р. після анексії країни Австро-Угорщиною перебували в одній і тій самій державі. Крім того, Боснія і Герцеговина тяжіє на захід до Хорватії у транспортному і культурному відношенні. Значна частина мусульман тоді ще вважалася «хорватами ісламського віросповідання», оскільки на той час процес їхнього національного дозрівання і політичної інтеграції ще не був завершеним.

Босняків за режиму усташів називалися «цвітом» хорватського народу, а БіГ – «душею і серцем» НДХ. Частина мусульманських політиків пішла на співпрацю з усташами. Значна частина населення була абсолютно байдужою до нової влади, а основна маса чинила опір і приєдналася до партизанів, що зробило Боснію головною ареною військових дій під час Другої світової війни на території колишньої Югославії.

Ідея хорватської держави мала глибоке коріння у прагненні до самостійності і свободи, потужно підсиленому переслідуваннями під великосербським режимом Королівства Югославії. За іронією долі, цю ідею дуже швидко зруйнував саме Павелич зрадою і продажем історичних хорватських земель у Далмації на користь фашистської Італії, а також політикою геноциду його режиму, щодо євреїв і циган. У випадку із сербським населенням завдання «полегшувалося» спорадичними різанинами, які загони великосербських роялістів-четників та інших антикомуністичних угрупувань скоювали проти хорватів у період безвладдя напередодні проголошення НДХ, а також пізніше. Період окупації характеризувався тим, що в Боснії та Герцеговині усташі переслідували і вбивали сербське населення, а сербські підпільні організації в свою чергу винищували боснійських мусульман.

Нацистська Німеччина та фашистська Італія розглядали Незалежну Державу Хорватію як державу-сателіт, розділивши її на дві свої зони інтересів. Італія зайняла смугу у 100-120 км від Адріатичного узбережжя углиб території, а вся подальша решта до Дрини, Драви та Дунаю перебувала у німецькій зоні впливу. Демаркаційна лінія цього поділу проходила на південь від Самобора до Яйця, Бугойна і Горажде на Дрині. Внаслідок такого розмежування західна частина Боснії та вся Герцеговина опинилася під непрямою окупацією італійців, а решта Боснії перебувала під такою ж окупацією німців.

12 жовтня 1941 року група зі 108 відомих мусульманських діячів підписала Резолюцію мусульман Сараєва, згідно якої вони засудили переслідування сербів, влаштовані усташами, відмежувавши від себе мусульман-посібників. Оскільки влада НДХ не змогла забезпечити дієвий захист мусульманських сіл від нападів четників і партизанів, між босняцькими представниками у владі, починаючи з 1942 р. виникнув рух, який прагнув до відокремлення або, принаймні, максимальної автономії БіГ у рамках НДХ.

Підписання угоди про співпрацю між владою НДХ та деякими воєводами четників у середині 1942 року ще більше сприяло недовірі мусульман до НДХ. Автономістський рух очолював один із вищих офіцерів домобранства Мухамед Гаджиефендич. У справі втілення ідеї автономії мусульманські політики намагалися заручитися підтримкою самого Гітлера, запропонувавши йому службу мусульман у підрозділах СС. Боснія б у такому випадку набувала статусу автономії під керівництвом німецького губернатора, Східна Герцеговина була б приєднана до Чорногорії, а Західна Герцеговина залишилася б у НДХ. Гітлер не погодився з ідеєю боснійської автономії, але схвалив ідею створення мусульманського підрозділу СС, і таким чином 1944 року сформовано 13-ту гірську дивізію СС «Ханджар», яку офіційно називали 1-ю хорватською. Формування було не дуже успішним, а багато його бійців перебігли згодом до партизанів-комуністів. Єдиним мусульманином, відзначеним під час Другої світової війни німецьким Залізним Хрестом, був імам Халім Малкоч. Однак існування такого підрозділу послужило зручною підставою для антимусульманської пропаганди у післявоєнній Югославії.

В обігу знаходились хорватська куна та німецька райхсмарка.

Друга світова війна. Рух опору:

Біхацька республіка (сербохорв. Bihaćka Republika, Біхаћка Републіка)

Столиця — Біхач

4 листопада 1942 – 29 січня 1943

Влітку та восени 1942 р. організованість Народно-визвольною армією Югославії (НВАЮ) значно поліпшилася в порівнянні з військовими діями на початку Другої світової війни. Організовані в мобільні бригади, партизани змогли атакувати невеликі сили країн Осі, а в деяких випадках щастило і на великі. Партизанські підрозділи в Західній Боснії та Хорватії значною мірою були підсилені з приходом 6-ї бригади із східних частин Югославії влітку 1942 року.

4 листопада 1942 року після дводенного бою 8-ї країнської хорватської бригади проти 4-ї бригади усташів та 12-го хорватського полку на боці профашиських сил, партизанами було захоплене місто Біхач і проголошено в ньому комуністичний устрій. До 14 листопада партизанами були захоплені міста Войнич, Вргінмост, Кореніця, Дрвар, Гламоч, Босанські Петровач. 26 листопада було звільнено м. Яйце, 15 грудня Лівно, 19 грудня Томіславград, 1 січня вже нового року Теслич. Під тиском партизанів усташські та італійські війська евакуювалися з Удбіни та Босансько Грахова. Все ж атаки партизанів на деякі міста були відбиті: 26–28 листопада їм не вдалося захопити Босансько Нові та Двор-на-Уні, а 10–22 грудня Санскі Мост.

Території, захоплені партизанами, займали межі на заході від Карловиці до Прозора на сході і складали в довжину 250 км і ширину 50–70 км. Деякі міста були захоплені силами Осі під час місцевих повстань: Яйце було повторно окуповане німцями 6 грудня, а Тесліч 8 січня, але значна частина територій була захоплена партизанами під час німецьких контроперацій Вайс I та Вайс II (нім. Weiß). Біхач повернувся під контроль НВАЮ 29 січня, Дрвар 27 лютого, а Лівно 5 березня 1943 року і утримували ці міста під своїм контролем аж до квітня 1945 р.

В обігу знаходились грошові знаки італійського королівства, болгарського царства, третього рейху, хорватської держави та ін.

Федеральний суб’єкт ДФЮ:

Демократична федерація Югославія (сербохорв. Демократска Федеративна Југославија/Demokratska Federativna Jugoslavija)

Докладніше див. у розділі Сербія,

Федеральна держава Боснія і Герцеговина  (сербохорв. Federalna Država Bosna i Hercegovina/Федерална Држава Босна и Херцеговина)

Столиця — Сараєво

1943-1946

25 листопада 1943 року в м. Мрконич-Град було вирішено утворити підрозділ Антифашистського віче народного визволення Югославії (АРНВЮ) — Державне антифашистське віче народного визволення Боснії та Герцеговини  (сербохорв. Zemaljsko antifašističko vijeće narodnog oslobođenja Bosne i Hercegovine). 29-30 листопада 1943 року АРНВЮ на чолі з Тіто провела свою установчу конференцію у місті Яйце, де Боснію і Герцеговину було відновлено як республіку у межах майбутньої югославської федерації в її кордонах доби османського владарювання. 30 червня — 2 липня 1944 року у м. Санський Мост було скликане друге засідання ZAVNOBiH, на якому було прийнято Декларацію про права громадян у Боснії і Герцеговині. Після вступу партизанських військ у Сараєво 26 квітня 1945 року відбулося третє, останнє, засідання ZAVNOBiH. На засіданні спочатку схвалили роботу Президії у міжсесійний період, а потім реорганізували ZAVNOBiH у Тимчасові народні збори Боснії і Герцеговини. Там було також ухвалено Закон про Народний уряд Боснії і Герцеговини.

Гори Боснії і Герцеговини дозволили якнайдовше протриматися в цих регіонах антикомуністичним силам. Зокрема, тут відбулась одна з останніх сухопутних битв Другої світової війни в Європі — Битва за Оджак, під час якої загинуло 8-10 тис. партизанів та 1950 усташів з іншого боку. Вона розпочалася 19 квітня 1945 року і тривала аж до 25 травня. У бою зійшлися залишки армії Незалежної Держави Хорватія і загони югославських партизанів.

Після того як Оджак перейшов під контроль партизанів югослави підозрюючи мирне населення в наданні допомоги усташам, влаштували справжню різанину в місті: вони нікого не залишили в живих тих, хто здався в полон. Арештам піддалися всі чоловіки віком від 15 років, а деяких дітей, молодших 10 років, партизани побили до смерті. У самій лікарні були вбиті всі поранені солдати і всі цивільні. Ніхто з партизанів особисто так і не повідомив командуванню про жертви серед мирного населення через страх бути страченим за вбивство цивільних. Дивом урятовані усташі втекли в ліс і продовжили бойові дії там — останній солдат гарнізону був знищений тільки навесні 1947 року в Липі. Сам Йосип Броз Тіто наказав негайно засекретити всі відомості про подію в Оджаку і назвав цю перемогу “пірровою”. За будь-яку згадку про битву передбачалося тюремне ув’язнення як за спробу «наклепу на братерський союз народів Югославії». Відомості про битву з’явилися лише після розпаду Югославії.

Федеральний суб’єкт ФНРЮ:

Федеративна Народна Республіка Югославія (сербхорв. Федеративна Народна Република Југославија/Federativna Narodna Republika Jugoslavija, слов. Federativna ljudska republika Jugoslavija)

Докладніше див. у розділі Сербія,

Народна Республіка Боснія і Герцеговина (сербхорв. Narodna Republika Bosna i Hercegovina/Народна Република Босна и Херцеговина)

Населення — 2 662 010 (1950)

1946-1963

Закінчення війни привело до заснування Федеративної Народної Республіки Югославії, яку за радянським зразком створив Йосип Броз Тіто. У 1946 році за конституцією ФНРЮ Боснія і Герцеговина офіційно стала однією із шістьох союзних республік у цій новій державі — Народною Республікою Боснією і Герцеговиною.

Станом на 1953 рік в сільському господарстві було зайнято 62,2% боснійського населення. Через своє центральне географічне положення в рамках югославської федерації післявоєнна Боснія була стратегічно вибрана як база для розвитку військової оборонної промисловості. Однак існування Боснії в межах соціалістичної Югославії в основному було мирне. Будучи однією з найбідніших республік на початку 50-х рр., вона економічно відновилася в пізніші роки, скориставшись природними ресурсами для стимулювання промислового розвитку. У 1960-х рр. змінилося співвідношення в чисельному складі православних і мусульман на користь останніх. У 1961 році І. Тіто надав мусульманам статус нації (нині босняків).

В обігу знаходився динар ФРНЮ

Федеральний суб’єкт СФРЮ:

Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (мак. серб., Социјалистичка Федеративна Република Југославија, хорв. Socijalistička Federativna Republika Jugoslavija, словен. Socialistična federativna republika Jugoslavija, угор. Jugoszláv Szocialista Szövetségi Köztársaság, алб. Republika Socialiste Federative e Jugosllavisë)

Докладніше див. у розділі Сербія,

Соціалістична Республіка Боснія і Герцеговина (сербхорв. Socijalistička Republika Bosna i Hercegovina/Социјалистичка Република Босна и Херцеговина)

Населення — 3,444,107 (1963), 4 377 033 (1991)

1963-1992

На початку будівництва югославського соціалізму в керівних структурах переважали серби, що переслідувати хорватських та мусульманських націоналістів. Після 1966 року республіка особливо строго почала дотримуватися принципу «братерства і єдності» народів, призначаючи на посади в державні органи і установи рівну кількість представників трьох національностей. Одночасно Тіто створював умови для розвитку і процвітання мусульманських громад Боснії та Герцеговини як плату за поступливість перед його режимом. 

Боснія і Герцеговина офіційно вважалася в СФРЮ економічно слабким регіоном. Якщо в цілому по СФРЮ в 1979 році рівень безробіття склав 15,52%, то в Боснії і Герцеговині цей показник був 16,6%. Варто зазначити, що розрив між Боснією і середніми показниками по СФРЮ майже не змінювався. Якщо в 1952 році ВВП на душу населення в відсталою Боснії і Герцеговині склав 391 динар, а в СФРЮ – 513 динарів, то в 1971 році ці показники були 4662 і 6969 динарів, відповідно. Однак були і позитивні наслідки перебування Боснії в СФРЮ. За період правління Тіто республіка домоглася значних успіхів в охороні здоров’я: дитяча смертність впала в 1952-1979 роках більше, ніж в 4 рази: з 143,9 осіб на 1000 жителів до 30,0 особи на 1000 (в цілому по СФРЮ в 1979 році – 32,2 людини на 1000). У чималій мірі це було пов’язано зі зміною структури зайнятості.

Боснія отримувала кошти зі спеціального федерального Фонду допомоги слабких регіонів, разом із Чорногорією, Косово та Македонією. У 1981 – 1985 рр. на республіку перерахувалося 28,3% коштів, перерахованих регіонах СФРЮ з фонду, а в 1986-1990 роках – 26,3%. При цьому сама республіка перераховувала до цього фонду майже вдвічі менше, ніж отримувала звідти. Внески Боснії і Герцеговини склали 13,3% коштів фонду в 1981 – 1985 рр. і 16,3% коштів фонду в 1986 – 1990 рр.

У 1984 році, в умовах глибокої економічної кризи, що вибухнула після смерті І. Тіто, в Сараєві було проведено XIV Зимові Олімпійські ігри.

З падінням комунізму та початком розпаду СФРЮ стара соціалістична система почала втрачати свій контроль, створюючи можливість для поширення націоналістичних настроїв у суспільстві. На тлі подій у Східній Європі («Осінь народів» 1989) Югославія втратила роль буферної держави, а отже, й інтерес наддержав, які раніше всіляко її підтримували, повністю зникнув.

У 1990 році на Парламентських виборах в Соціалістичній республіці Боснія і Герцеговина три політичні партії, сформовані за етнічними ознаками, утворили коаліцію задля усунення комуністів від влади. Наступні референдуми у Словенії й Хорватії, а також здобуття цими державами незалежності, призвели до розколу суспільства у Боснії та Герцеговині.

Станом на 1990 рік населення Боснії та Герцеговини складалось, головним чином, з представників трьох найбільших етнічних груп: боснійців (які становили 43%), — сербів (31%), та хорватів (17%). На перших багатопартійних виборах, які відбулися в листопаді 1990 року в Боснії та Герцеговині, перемогли три найбільші етнічні партії країни: Боснійська партія демократичної дії (ПДД), Сербська демократична партія (СДП) та Хорватський демократичний союз Боснії та Герцеговини (ХДС). Партії поділили владу за національною ознакою таким чином, що головою Президії Республіки Боснії і Герцеговини було обрано боснійця, спочатку Фікрета Абдича, який поступився місцем Алії Ізетбеговичу, головою парламенту Боснії і Герцеговини обрали боснійського серба Момчила Країшника, а головою уряду Боснії і Герцеговини став боснійський хорват Юре Пеліван.

На початку березня 1991 року хорватські та сербські представники намагалися змовитися з приводу розподілу Боснії та Герцеговини. 15 жовтня 1991 року Скупщина БіГ, після заяви Хорватії про розрив усіх зв’язків із рештою СФРЮ, ухвалила «Акт підтвердження суверенітету республіки Боснії і Герцеговини». Цим актом вирішено відмовитися від роботи депутатів БіГ у федеральних органах, доки не буде досягнуто згоди між усіма республіками, які складали СФРЮ. На це погодились депутати від ПДД і ХДС, але представники СДП у парламенті відмовилися діяти згідно з прийнятим актом. З середини вересня до середини листопада 1991 року, спираючись на муніципалітети, в яких вона здобула владу, СДП створило так-звані Сербські автономні області (САО), які у всіх своїх діях не залежали від центральної влади.

Наступні референдуми у Словенії й Хорватії, а також здобуття цими державами незалежності, призвели до розколу суспільства у Боснії та Герцеговині. У центрально-західній Боснії (Посавська Боснійська Країна) у квітні 1991 була проголошена Сербська Автономна Область Боснійська Країна зі столицею в Баня-Луці. У червні 1991 р. було проголошено, але через політичні суперечності і тиск керівництва Сербії не реалізовано, об’єднання в Демократичну Республіку Сербська Країна Автономної Області Боснійська Країна і Сербської Автономної Області Країна (в Хорватській Країні). У східній (Подринській) Боснії у вересні 1991 р. були проголошені Сербська Автономна Область Романія (Пале і далі на схід), Сербська Автономна Область Семберія і Маєвиця (східний кордон з Сербією), а також Сербська Автономна Область Східна Герцеговина (Требінє). У листопаді утворена Сербська Автономна Область Північна Боснія (округи Добо), у січні 1992 р. — Сербська Автономна Область Бірач (округ Власениця).

У відповідь на прийняту 15 жовтня 1991 босняками і хорватами без сербів декларацію про суверенітет Боснії та Герцеговини 24 жовтня 1991 р. була утворена Боснійська Сербська Асамблея всіх шести сербських автономних областей східної Боснії і Герцеговини. Кульмінацією такого розвитку подій став референдум сербського народу 9-10 листопада 1991 року, де серби проголосували за створення так званої республіки Сербської в межах Боснії і Герцеговини, з наміром приєднання до залишків Югославії. Уряд Боснії і Герцеговини в Сараєво референдум визнав неконституційним і недійсним, але не вжив ніяких подальших заходів. У відповідь на утворення СДП, ХДС 12 листопада 1991 р. проголосила так-звану Хорватську республіку Посавіна в м. Босанський Брод, а 18 листопада 1991 р. у м. Груде проголошена і так-звана Хорватська республіка Герцег-Босна. 29 лютого і 1 березня 1992 року на референдумі з приводу незалежності Боснії та Герцеговини, який бойкотували боснійські серби, за незалежність висловились 99,43% боснійців.

В обігу знаходився динар СФРЮ

Громадянська війна в БіГ (босн. Građanski rat u Bosni i Hercegovini). Самопроголошені республіки:

Республіка Сербська (серб. Република Српска/Republika Srpska)

Столиця – де-юре Східне Сараєво, де-факто Баня-Лука

Площа — 25 053 км², Населення — 1,439,673 (2013. 88 % — серби, 8 % — боснійці і 4 % — хорвати)

1992-1995 (з 1995 суб’єкт конфедерації)

На початку 1992 року на територіях Боснійської Країни і Східної Боснії, населених в більшості боснійськими сербами, була проголошена незалежність Республіки Сербської у відповідь на ініційований тоді ж головою Президії БіГ Алієм Ізетбеговичем вихід Боснії і Герцеговини зі складу Югославії. До цього часу депутати, які представляли боснійських сербів, покинули республіканський парламент. 28 лютого 1992 була прийнята Конституція Республіки Сербської БіГ, в якій наголошувалося на тому, що республіка є суб’єктом Югославії. Боснійські мусульмани бойкотували незалежність Сербської Республіки БіГ і 7 квітня оголосили про незалежність Боснії та Герцеговини. 12 серпня 1992 назва була скорочена до республіки Сербської (РС). У 1994, було створений Об’єднаний штаб військ РС та РСК (Див. у розділі (Хорватія (Республіка Сербська Країна)). 20 травня 1994 парламент РСК прийняв рішення про об’єднання з РС. На кінець травня — початок червня 1995 було заплановано спільне засідання парламентів РС і РСК для проголошення Західно-Сербської Федерації. У червні 1995 через сильний міжнародний тиск керівництво республіки Сербської змусили скасувати заплановане об’єднання в ЗСФ.

11-22 липня 1995 року було вчинено масові вбивства в районі боснійського міста Сребрениця після його захоплення військом Республіки Сербської під командуванням генерала Ратка Младича за співучасті воєнізованого формування «Скорпіони» під контролем МВС Сербії. Під час етнічної чистки було вбито бл. 8 000 боснійських мусульман чоловічої статі віком від 12 до 77 років.

Республіка залишалася самопроголошеною і невизнаною до листопада 1995, коли під тиском НАТО і ООН були укладені Дейтонські угоди і створено Федеративну державу Боснія і Герцеговина, у складі двох утворень — Республіки Сербської і Федерації Боснії і Герцеговини. Територіальний поділ двох утворень передбачав дві частини Республіки Сербської, які з’єднувалися районом Брчко (відповідно до угод у Дейтоні кордон в північній частині, мав приблизно порівну бути розділений між Республікою Сербської і Федерацією Боснії та Герцеговини), мав визначитися і в майбутньому (не пізніше, ніж через рік після підписання угоди). Але попри це округ був виведений в самостійну адміністративну одиницю. У той же час Республіка Сербська була ланкою, що відокремлювала Федерацію Боснія і Герцеговина від двох хорватських районів, і зобов’язувала забезпечити безперешкодний прохід спеціальним коридором, що проходить по її території.

Напередодні 20-х роковин трагедії Сребрениці Велика Британія внесла на розгляд Ради Безпеки ООН резолюцію про визнання різанини в Сребрениці геноцидом. На думку авторів проекту резолюції: «Визнання трагічних подій в Сребрениці як геноциду є необхідною умовою для примирення». Проєкт резолюції було зустрінуто вороже в Сербії. Боснійські серби зверталися з проханням до Росії накласти вето на ухвалення даної резолюції. 8 липня 2015 Росія наклала вето на резолюцію. Представник Великої Британії Пітер Вільсон звинуватив РФ в запереченні фактів, встановлених Міжнародним трибуналом по колишній Югославії.

У прийнятій 22 лютого 2008 резолюції парламенту Республіки Сербської говориться, що боснійські серби можуть вийти зі складу Боснії і Герцеговини, але за умови якщо більшість країн-членів ООН та держав Євросоюзу визнає незалежність Косово.

В 1992-1994 рр. в обігу знаходився динар РС, далі динар СРЮ. З 1998 КМ БіГ. Монет не карбувалося.

Хорватська республіка Герцег-Босна (хорв. Hrvatska Republika Herceg-Bosna)

Столиця – де-факто Мостар, де-юре Груде

1991-1994

Наприкінці 1991 керівні пости в партії Хорватська демократична співдружність Боснії і Герцеговини зайняли найрадикальніші сили під керівництвом Мате Бобана, Даріо Кордича тощо, за підтримки Франьо Туджмана і Гойко Шушака. 18 листопада 1991 року М. Бобан і Д. Кордич оголосили про створення Хорватської співдружності Герцег-Босна як окремої політичної, культурної, економічної та територіальної одиниці на території Боснії і Герцеговини. У квітні 1992 року після проголошення незалежності Боснії і Герцеговини від Югославії, керівництво Герцег-Босни почало вести боротьбу проти боснійських мусульман, які нерідко закінчувалися етнічними чистками.

У червні 1992 року боротьба між хорватськими і боснійськими силами розгорнулася в Нові-Травник. До грудня 1992 року хорватські сили взяли під свій контроль території долини Лашві, зустрівши серйозний супротив лише в Нові-Травник і Ахмічах. Вночі 11 січня почалася хорватська атака на Горні-Вакуфів після того, як напередодні за допомогою саморобної вибухівки був підірваний штаб армії республіки БіГ. 20 січня 1993 року хорватами був висунутий ультиматум про здачу боснійської частини міста Бусовачі. Після відмови боснійців, 25 січня розпочався новий наступ, підтримуваний артилерією з довколишніх пагорбів.

Масове вбивство в боснійському селі Ахмічі стало кульмінацією етнічних чисток в долині Лашві. 16 квітня 1993 року підрозділи ХРО почали обстріл села, в результаті чого були вбиті 116 осіб. Вбивства супроводжувалися руйнуванням будинків і знищенням майна жителів. Крім цього, хорватами було завдано значної шкоди двом сільським мечетям, а само село було повністю спалене. В цей же день з такими ж наслідками відбулися обстріли села Вітез та 19 квітня Зіниці, де у Вітезі було вбито 172 боснійці, а в Зіниці 15.

28 серпня 1993 хорватська співдружність Герцег-Босни оголосило про утворення Хорватської Республіки Герцег-Босна. Її першим президентом став Мате Бобан, другий — Крешимір Зубак. Незалежність Герцег-Босни не була визнана жодною державою. Хорватська рада оборони взяла під свій контроль багато муніципальних органів місцевих боснійських лідерів. Також, за допомогою військової сили, були захоплені і взяті під контроль ЗМІ, в яких була розгорнута антихорватська пропаганда. Були введені хорватська символіка і валюта, в школах були введені хорватські програми і хорватська мова. Багато босніснійців були зняті з державних посад, до розподілу гуманітарної допомоги допускалися лише хорвати. В меншій мірі також відомі розправи боснійських мусульманів над хорватами.

На початку лютого 1994 року в конфлікт втрутилось США з метою припинення вогню та усунення конфедерації боснійсько-хорватських регіонів. Призначений Клінтоном посол Чарльз Редман мав завдання переконати Туджмана забути про територіальні домагання у БіГ. 3 лютого 1994 р. Рада Безпеки встановила Хорватії двотижневий строк для виведення частин своїх регулярних військ із Боснії, погрожуючи в разі невиконання наслідками у вигляді санкцій, яких уже зазнала Сербія. Ініціативу щодо припинення конфлікту підтримала і Німеччина. 18 березня 1994 року боснійську та хорватську делегації було запрошено до Вашингтону, де було підписано «Угоду про Федерацію Боснії і Герцеговини», де Хорватська Герцег-Босна стала складовою частиною федерації, а Хорватії, у свою чергу, було надано військову та економічну допомогу.

В обігу знаходився хорватський динар

Республіка Західна Боснія (босн., хорв. Republika Zapadna Bosna, серб. Република Западна Босна) 

Столиця – Велика Кладуша

Площа — 600 км²,

25-26 липня – 7 серпня 1995

27 вересня 1993 року в західній частині Боснії та Герцеговини місцеві мусульмани на чолі з Фікретом Абдичем виступали за збереження території у складі Югославії і проти офіційного уряду Алії Ізетбеговича та проголосили Автономну область Західна Боснія (сербохорв. Autonomna pokrajina Zapadna Bosna). Мусульмани автономії в боснійській війні співпрацювали як з хорватами (на початковому етапі війни) так і з сербами. Протягом війни Абдич отримував підтримку від таких сербських воєнізованих підрозділів як «Тигри Аркана», «Пантера» і «Скорпіон». Для звільнення території армія ЗБ Фікрета Абдича брала участь разом із сербськими спецпідрозділами в операції, яка отримала кодову назву «Павук». Для боротьби з Атифом Дудаковичем, командувачем армією Боснії та Герцеговини в Біхачі, Абдич отримав із усіх сербських територій істотну допомогу зброєю, боєприпасами, нафтою й іншої стратегічною сировиною. 25 липня — 26 липня 1995 АО отримала статус республіки, проте в цій якості вона проіснувала недовго. РЗБ була ліквідована 7 серпня 1995 року П’ятим корпусом армії Боснії і Герцеговини у результаті операції «Олуя» (Буря).

Після розгрому основних сил сербських краян, багато солдатів Абдича перейшли на бік ворога та дезертували. Залишки сил республіки Західна Боснія, сконцентрувалися біля Великої Кладуші. 502-га бригада АРБіГ наступала на них із заходу, а більша частина 5-го корпусу — з фронту. Практично не зустрічаючи опору, підрозділи армії Боснії та Герцеговини тріумфально увійшли до «столиці бунтівників».

В обігу знаходилися боснійський та югославський динари.

Незалежність:

Республіка Боснія і Герцеговина (сербохорв. Republika Bosna i Hercegovina/Република Босна и Херцеговина)

Столиця – Сараєво

Площа — 51 129 км², Населення — 3,530,799 (1996)

1992-1997

29 грудня-1 березня 1992 року відбувся референдум за незалежність Боснії і Герцеговини від Югославії. Незважаючи на бойкотування боснійських сербів, при явці 64%, 98% виборців віддали свої голоси за незалежність республіки.

Першим етапом незалежності був значний сербський наступ в березні 1992, в східній і північній Боснії. Офіційним початком війни вважається 6 квітня 1992 року, коли столиця боснійців Сараєво зазнала нападу від воєнізованого формування «Сербська добровольча гвардія» (СДГ) на чолі з відомим в Європі злочинцем Желькою Ражнатовичем, на прізвисько «Аркан». Тоді за наказом начальника сербської державної служби безпеки Йовіци Станішича СДГ перейшли сербсько-боснійський кордон і, атакувавши місто Бієліна, влаштувало різню боснійців. На боці сербів приймали участь російські найманці, де бл. 50 чол. були вбиті. Про присутність російських військових свідчить кладовище в горах неподалік Сараєво, та пам’ятник російським найманцям у Вишеграді, встановлений сербським урядом на території кладовища.

У червні 1992 року в долині Лашні до збройної боротьби проти боснійців долучився зі свого боку самопроголошений уряд хорватської Герцег-Босна. Під час війни часто підписувалися різні договори та перемир’я, які одразу ж порушувалися. Невдовзі озброєна та екіпірована із запасів Югославська народна армія (ЮНА) СДГ вдалося захопити більшу частину території республіки БіГ. У квітні 1992 ЄС і США визнали незалежність республіки БіГ, і в травні вона була прийнята до складу ООН, але громадянська війна продовжувалася й далі. До грудня 1992 року хорватські сепаратисти повністю взяли під свій контроль долину Лашні. 70% території країни опинилося під контролем сепаратичних сербських та хорватських угрупувань. У 1993 році план мирного врегулювання конфлікту, який запропонував ООН, знову був відкинутий. У 1994 війська НАТО провели серію бомбардувань сербських позицій, щоб зняти блокаду Сараєва.

Підписання Вашингтонської угоди між боснійськими та хорватськими лідерами у березні 1994 року привело до створення спільної боснійсько-хорватської Федерації Боснії і Герцеговини у складі республіки. Такі дії суттєво допомогли на подальше врегулювання конфлікту. Підписання Дейтонських угод в Парижі президентами Боснії і Герцеговини (Алія Ізетбегович), Хорватії (Франьо Туджман), і Сербії (Слободан Мілошевич) зумовило припинення війни та сприяло утворенню сучасної держави. Підсумками трьох років війни стало 95 000 — 100 000 осіб убитими і більш ніж 2 мільйони біженців. Водночас лідери Республіки Сербської виступили проти запропонованої мирної угоди, так-як контролювали значну частину території БіГ. 28 серпня 1995 року стався черговий обстріл з сербських позицій ринку Маркале в Сараєво. В середині вересня хорватські (в тому числі з Хорватії та БіГ) та боснійські сили проводять спільну операцію “Маестраль”. 11 жовтня, завдяки операції “Південний напрям” (Južni potez), об’єднані хорватські сили вже стояли в 23 км від головного міста боснійських сербів – Баня-Луки. 12 жовтня 1995 року було оголошене перемир’я.

14 грудня 1995 року Дейтонська мирна угода була офіційно та урочисто підписана у Парижі, у Єлисейському палаці. Документ підписали Ізетбегович, Мілошевич та Туджман. Свідками виступили президенти США Білл Клінтон та Франції Жак Ширак, прем’єр-міністри Росії Віктор Черномирдін та Великої Британії Джон Мейджор, канцлер Німеччини Гельмут Коль та прем’єр-міністр Іспанії Феліпе Гонсалес, який представляв Європейський Союз. Сили Альянсу підтримували мир і безпеку в Боснії і Герцеговині протягом дев’яти років, з грудня 1995 року по грудень 2004 року, коли ця місія була передана Європейському Союзу.

В результаті бойових дій 1992-1995 рр. на території Боснії і Герцеговини залишилась велика кількість вибухонебезпечних предметів. Такі ділянки, як правило, позначені табличкою червоного кольору «Mine!».

Монетна система:

1992-1998: 100 пара (формально) = 1 динар БіГ;

У 1993-1997 рр. карбувалися лише пам’ятні монети  — мідно-нікелеві 500 динарів кількох типів, срібні монети номіналом 750 динарів та золоті 10 000 динарів. 500 динарів, 1994 (1994)

Proof

Боснія і Герцеговина (босн. Bosnia і Herzegovina, серб. Босна и Херцеговина)

Столиця – Сараєво

Площа — 51 197 км², Населення — 3,527,549 (1999), 3,488,441 (2010), 3,415,752 (2019)

з 1997

В 1997 націоналізм і шовінізм в країні потроху вщух, почали виявлятися тенденції до співпраці між сербською і боснійською владою, однак цього домоглися тільки завдяки тиску міжнародних співтовариств на БіГ. Після Дейтонських угод за спокоєм в державі стежать війська НАТО.

За період з 1997 по 2014 р. обсяг прямих інвестицій з-за кордону склав 6 млрд. євро. Структура інвестицій за вказаний період: 36% було вкладено у виробництво, 20% — в банківський сектор, 14% — в телекомунікації, 11% — в торгівлю. За даними журналу «Forbes» станом на грудень 2015 року країна має перехідну економіку, яка сильно залежить від експорту металів, текстилю, меблів, електроенергії, а також від іноземної допомоги і грошових переказів. Державний борг становить 45% ВВП, безробіття — 43,9%, інфляція — 0,9%.

В 2005 році на базі «армії Федерації Боснії і Герцеговини» і «Армії Республіки Сербської» були утворені «Збройні сили Боснії і Герцеговини», в яких нараховується 16 000 бійців.

4-10 лютого 2014 року в державі почали відбуватися масові протести проти безробіття і важкої економічної ситуації, які отримали назву «боснійська весна». Пікетувальники в Сараєві та ще кількох містах підпалювали урядові будинки, розбивали машини. Поранення отримали кілька десятків демонстрантів та поліцейських. Пізніше хвиля протестів охопила Сараєво, Тузлу, Зеницю, Мостарі, Біхачі та інші міста. Організатори закликали громадян не руйнувати та не підпалювати суспільне майно, але протести мали стихійний характер, спричинений безпорадними, напівголодними людьми. До них упродовж вихідних приєднувалися групи хуліганів, єдиною метою яких були сутички з поліцією та грабування житлових кварталів. У 2016 році БіГ подала заявку на вступ до ЄС.

14 травня 2017 року неподалік міста Мостар у Боснії і Герцеговині розбився спортивний літак. П’ятеро осіб загинуло, в тому числі троє дітей.

У березні 2018 року за публікаціями деяких ЗМІ РФ планувала відновити збройний конфлікт у БіГ. Росія розраховувала через конфлікт між сербами і боснійцями не допустити вступ країни до ЄС. Для цього вона озброювала і фінансувала як сербів, так-само і боснійців. На початку листопада 2019 року розпочалася розробка проєкту газопроводу “Південне з’єднання”, який мав на меті сполучати газопроводи Хорватії та Боснії і Герцеговини, що зменшить залежність від газопостачання з РФ.

26 листопада 2019 року стався землетрус магнітудою 5,2 бали, через кілька годин після ще більш потужного землетрусу в Албанії. За даними дослідників, епіцентр стихійного лиха був зафіксований бл. 80 км на південь від столиці Сараєво.

У грудні 2019 року Європейський Союз розглянув заявку про вступ БіГ до організації. За їхнім рішенням ЄС вважають, що поки що країна не готова отримати членство. Держава повинна більше працювати над зміцненням своїх інституцій, щоб гарантувати демократію та верховенство права.

13 лютого 2020 року  член Президії БіГ від сербів Мілорад Додік, відомий своєю проросійською позицією, заявив, що Республіка Сербська взяла курс на вихід зі складу Боснії та Герцеговини. 25 лютого Брюссель підготував нові санкції проти представника сербів у президії БіГ.

23 грудня більше тисячі мігрантів з Азії, Близького Сходу і Північної Африки залишилися без даху над головою після того, як на північному заході Боснії в Ліпі пожежа знищила табір, де проживало близько 1200 осіб. Представники поліції і ООН заявили, що пожежу, ймовірно, спричинили мігранти, незадоволені тимчасовим закриттям табору, запланованим на той же день.

21 січня 2021 року уряд БіГ заявив, що планує замовити вакцини проти коронавірусу російського та китайського виробництва, побоюючись, що поставки, замовлені за схемою COVAX для бідних країн та від ЄС, будуть занадто пізніми. 2 лютого Республіка Сербська, частина Боснії і Герцеговини, отримала першу партію російської вакцини Sputnik V та може почати вакцинацію через 2 тижні.

Монетна система:

з 1998: 100 фенігів = 1 конвертована (або німецька) марка (водночас в обігу перебуває євро)

Конвертована марка була задумана в 1998 році після підписання Дейтонської угоди, та була введена в обіг у 1998 році замінивши динар Боснії та Герцеговини , хорватську куну та динар Республіки Сербської. В обігу перебувають монети номіналом 5, 10, 20, 50 фенінгів та 1, 2, 5 марок. 1 контрамарка, 2007 (з 2000)

XF

Докладніше тут: Історія Боснії і Герцеговини, Austro-Hungarian_rule_in_Bosnia_and_Herzegovina, Bihać_Republic, Битва_за_Оджак, Socialist_Republic_of_Bosnia_and_Herzegovina, Республіка_Сербська, Хорватська_республіка_Герцег-Босна, Республіка_Західна_Боснія, Боснійська_війна, Республіка_Боснія_і_Герцеговина, Боснія_і_Герцеговина,