Болівія

Bolivia (ісп. Bolivia)

Рання історія:

З найдавніших часів територію Болівії заселяли індіанські племена аймара, кечуа та ін. Протягом 600 – 1150 рр. н. е. існувала досить сильна держава Тіуанако. Між 1150 і 1471 рр. племена аймари на західній стороні від озера Тітікака утворили 12 королівств, найбільшими з яких були царства Лупака, Колла та Кана. У 1447 році армія інків на чолі із Апо Конде Маято виступила проти держави Колла, яку очолював володар Чучі Капак. Невдовзі державу Коллу було приєднано до імперії Інків. Наступним було приєднано місто-державу Арекіпу. У 1470 р. кілька аймарських царств повстали проти інків. Однак інки повністю розгромили дві аймарські держави і фактично до 1471 року інками були завойовані всі держави аймарів — сучасна західна Болівія стала частиною території інків як провінція Кольасую.

У 1532-1538 рр. Франциско Пісарро, Дієго де Альмагро та Ернандо де Луке були першими з іспанців, хто відкрив та завоював імперії Інків. 1538 р. іспанським конкістадором Педро де Ансуресом заснувалося на місці поселення аймара Чаркас містечко під назвою Ла-Плата (ісп. La plata). В подальшому місто отримало назву Чукісака (індіанською мовою choque-chaca — срібна гора). У 1542 році територія була включена до складу віце-королівства Перу під назвою провінція Чаркас, або Верхнє Перу. Відкриття 1545 багатих родовищ срібла з гори Потосі привело до посилення колонізації Болівії іспанцями.

У 1776 р. Чаркас увійшла до складу новоутвореного віце-королівство Ла-Плата. Важкий колоніальний гніт і нестерпні умови праці привели до великої смертності індіанців, що викликало численні повстання. Найбільшим з них було повстання 1780—1781 під керівництвом Тупак Амару II. У 1807-1808 рр. після вторгнення Наполеона Бонапарта на Піренейський півострів, керівна роль Іспанії в своїх колоніях ослабла. У 1809 році в країні почався рух за відокремлення від Іспанії. У 1824 частини армії Болівара під командуванням Сукре розгромили іспанців біля Аякучо.

Незалежність:

Республіка Болівія (ісп. República de Bolivia)

Столиця — Сукре

Населення — 2,326,126 (1854), 1,555,818 (1901), 2,704,165 (1950), 8,274,325 (2001)

(1825-1836, 1839-2009)

В серпні 1825 року конгрес у місті Чукісаке проголосив незалежність країни, яку очолив президент (протектор) Симон Болівар і країну було названо на його честь Болівією. У 1828 році болівійські повстанці вигнали з країни військо Сукре і відмовились від приєднання до Великої Колумбії. З 1836 по 1839 рік існувала конфедерація Перу та Болівії (ісп. Confederación Perú-Boliviana), яку було створено з держав Перу (розділеної на той момент на республіки Південного та Північного Перу), й Болівії. Главою держави й головним ідеологом її створення був Андрес де Санта-Крус.

У вересні 1850 року діючим президентом Мануелем Ісідоро Бельсу була прийнята конституція Болівії. В цьому ж році було заборонено рабство. Бельсу виступав проти панування феодальної аристократії, за що був дуже популярний в народі. У 1857 році Хосе Марія Лінарес прийшов до влади в результаті військового перевороту, що мав на меті привести до влади цивільних.  1861 року його було скинуто в результаті державного перевороту, який очолив його власний міністр оборони Хосе Марія Ача, який став новим президентом країни. В 1864 році під час чергового перевороту його було усунуто і президентом став Мануель Мельгарехо. У 1865 р. Бельсу очолив повстання проти Мельгарехо і хоча його війська були розбиті, Бельсу загинув. Врешті Мельгарехо рішуче придушив усі опозиційні сили в країні й сильно притиснув традиційні права корінного населення країни. Опозиційні сили об’єднались заради ліквідації тиранії Мельгарехо, що вилилось у державний переворот. 15 січня 1871 року його було скинуто силою на чолі з генералом Агустіном Моралесом. Після цього Мельгарехо втік з країни до Ліми (Перу) де був убитий 23 листопада братом своєї коханки.

У 1867 році була укладена угода між Бразилією і Болівією, згідно якої земля Акра віддавалася Болівії в обмін на 102,400 км² територій на півночі  штату Амазонас.

Хоча у гірничодобувній галузі відчулися покращення, сільське господарське потрапило в дуже скрутне становище і більшість фазенд залишалися у відносній стагнації. Розширення фазенд за рахунок вільних індіанських громад призвело до селянського повстання в Копакабані, а також низки інших.

У 1873 році почалося будівництво залізниці на шляху Антофагаста-Болівія (ісп. Ferrocarril de Antofagasta a Bolivia, FCAB). У 1874 році президент Томас Фріас Аметлєр підписав угоду з Чилі, яка звільнила чилійські компанії від сплати податків за експлуатацію болівійських ресурсів на узбережжі Тихого океану. У відповідь чилійський уряд, за аналогією, звільнив від подібного податку болівійців. Проте насправді економічна присутність Болівії в Чилі була значно меншою, ніж чилійців у Болівії. Виходячи з цього, угода почала розглядатись як така, що не відповідає національним інтересам Болівії.

У 1878 році консерватори адаптували нову Конституцію країни, згідно якої Болівія стала унітарною державою а римо-католицизм державною релігією, тоді як ліберали відстоювали світську та федеральну державні моделі. Незважаючи на різні політичні погляди Болівія в період з 1880 по 1920 перебувала у відносній політичній стабільности.

У лютому 1879 року війська Чилі напали на Болівію. Перу, що мало з Болівією договір про взаємодопомогу, вступило у війну в квітні того ж року. Пануючи на морі, чилійці до кінця року окупували болівійське узбережжя і перуанську провінцію Тарапака. Болівія, втративши всю свою прибережну територію, вийшла з війни, тоді як війна між Чилі та Перу тривала ще три роки. За результатами перемир’я, укладеного між Чилі і Болівією 4 квітня 1884 в Вальпараїсо, остання позбавлялася області Антофагаста і, відповідно, виходу до моря.

У 1880 році Анісето Арсе було засновано Консервативну партію (ісп. Partido Conservador), яка була основною силою в Конгресі до 1899 року. За часів консерваторів зріст світової ціни на срібло та значний видобуток його, значно поліпшив економічне становище країни. Зріст попиту на сільськогосподарську продукцію, який включає експорт кави, цукру та деревини, також сприяло посиленню економіки.

10 травня 1889 р. в Буенос-Айресі було підписано таємний договір між аргентинським міністром Норберто Квірно Коста і болівійським посланцем Сантьяго Вакою Гузманом. Згідно договору Аргентина відмовилася від своїх претензій на Таріху в обмін на всю болівійську Пуне-де-Атакаму. Договір вступив у силу в 1898 році.

З початку 1890-х консерватори  узяли курс на примирення з лібералами, оголосивши про амністію та забезпечення верховенство права. Однак у 1899 році в результаті громадянської війни (1898-1899), відомої як Федеральна (ісп. Guerra Federal) до влади прийшли ліберали.

маріонеткова держава:

Республіка Акрі (порт. República do Acre, ісп. República del Acre)

Столиця —  Пуерто-Алонсо

Площа — 191,000 км², Населення — 10 000 (1900)

(липень 1899 – березень 1900, листопад 1900 – грудень 1900, січень 1903 – листопад 1903)

Див. у розділі Бразилія,

республіка Болівія:

Наприкінці XIX ст. значний видобуток міді (до 3-х тис. т. щорічно) отримували на руднику «Корокоро», поблизу озера Тітікака в Кордильєрах, який був споруджений на високості 4050 м над рівнем Тихого океану. У 1903 р. на горі Сальвадор ввели в експлуатацію шахту олова «Катаві» (з 1924 р. найбільша шахта у світі). У 1907 році була введена обов’язкова військова служба.

У 1908 розпочато видобуток руд вольфраму, у 1911 — поліметалевих руд (свинець, цинк).  У 1909 році за дипломатичними угодами Болівія втратила частину прибережної території річки Мадре-де-Діос і територію Пурусу в Амазонці, поступившись Перу 250 000 км². Наприкінці 1914 року значно відчулося економічне погіршення, що було наслідком глобальної кризи пов’язаної з Першою світовою війною.

12 липня 1920 року в країні стався безкровний військовий переворот, який завершив багаторічну гегемонію Ліберальної партії в країні, а до влади прийшов Баутіста Сааведра від Республіканської партії. Під час правління республіканців економіка Болівії зазнала глибокої кризи. Ціни на олово почали знижуватися в 1920-х рр. і після 1929 р. виробництво олова різко скоротилося, особливо в період Великої депресії, яка майже знищила міжнародний ринок цього металу. Ще однією з причин було зменшення вмісту олова в знайденій руді та припиненням нових інвестицій у шахти Болівії.

Початок розробки нафтових ресурсів Болівії датується 1929 роком, коли Стандартна нафтова компанія Нью-Джерсі придбала концесію на дослідження та експлуатацію зони південно-східної Болівії. Було виявлено ряд невеликих родовищ нафти у 1937 році компанія була націоналізована та на її базі утворили YPFB (ісп. Yacimientos Petroliferos Fiscales Bolivianos).

Тоді як Парагвай нехтував розвитком регіону Гран-Чако, Болівія почала витісняти місцевих жителів та заселяти територію. Ці дії стали причиною Чакської війни (офіційно 1932—1935, хоча сутички почалися 5 грудня 1928 року) між Парагваєм і Болівією, перш за все через передбачуване відкриття покладів нафти в північний частині Чако (регіон на північ від річки Пілкомайо і на захід від річки Парагвай). Болівія намагалася отримати вихід до річки Парагвай для транспортування нафти до моря, а Парагвай намагався повернути нафтоносну територію. Війна сприяла подальшому закабаленню Болівії іноземними монополіями. Велике незадоволення народу діями монополістів примусило президента Торо зробити 1937 спробу націоналізувати власність «Стандард ойл», але він скоро був усунутий від влади.

25 лютого 1938 року Ерман Буш діючий президент Болівії уклав з Бразилією угоду про залізничне сполучення, що поклало початок будівництву залізниці від Санта-Крус-де-ла-Сьєрра через Пуерто-Суарес до Корумби (Бразилія). Чакська війна завершилася договором 21 липня 1938 року, який надав Парагваю ¾ Північного Чако з виходом до річки Парани, а Болівія отримала коридор до річки Парагвай із можливістю побудувати там власний порт. Проте, нафта так і не була знайдена у цьому регіоні.

Нова конституція, ухвалена 28 жовтня 1938 року, встановила нові відносини між владою та суспільством: затвердила пріоритет прав людини над правами власності, пріоритет національних інтересів у питаннях використання природних ресурсів Болівії, право держави регулювати відносини в галузі економіки, заклала основу нової багатопартійної системи, закріпила права профспілок і селянських об’єднань.

7 червня 1939 року за наказом президента Болівії Буша був встановлений контроль над експортом руди, а Гірськорудний банк Болівії був націоналізований. Компанії з видобутку олова, в основному американські, віднині мали передавати до скарбниці Болівії всю валюту, отриману від продажу олова на зовнішніх ринках.

У 1942 році спалахнув страйк гірників на рудниках компанії «Паті-ньо», який був придушений силою. Різанина страйкарів на шахтах Катаві ослабила положення уряду. На міжнародній арені у Другій світовій війні Болівія виступила на боці США і приймала військові місії союзників. Але важка внутрішня ситуація, незважаючи на міжнародну підтримку уряду, призвела до перевороту в 1943 році під керівництвом майора Гвальберто Вільярроеля, що повернув правління консерваторів. Він сформував коаліцію з головних реформістських партій того часу, яка отримала назву «Революційного націоналістичного руху» (ісп. Movimiento Nacionalista Revolucionario, MNR). У жовтні 1949 року партія ініціювала коротку, але криваву громадянську війну і зазнала на виборах поразки. У 1950 році в Болівії був створений єдиний профцентр і на основі комуністичних груп, що існували з 1920-х, а також заснована Комуністична партія.  MNR перемогли на виборах 1951 року, але опозиція назвала результати шахрайством, а її право на пост президента було відмовлено.

9 квітня 1952 р. MNR повстали проти олігархічного підйому таким чином розпочавши Національну революцію. Після трьох днів боїв і загибелі близько 600 людей армія здалася, і Пас Естенсоро вступив на пост президента 16 квітня 1952 р.

Уряди Болівії на чолі з Пас Естенсоро (президент 1952—56) і Сілесом Суасо (віце-президент 1952—56, президент з 1956) провели чистку державного апарату, видали декрети про загальне виборче право, про конфіскацію власності трьох найбільших олов’яних компаній («Патіньо», «Гохшільд» і «Арамайо»), які контролювались іноземним капіталом (1952), а також про земельну реформу (1953). Проте під тиском монополій США (економічна блокада, відмова від закупівлі олова) і внутрішньої реакції, уряд згодився на сплату компенсації олов’яним монополістам, відмовився від політики націоналізації і рішучого проведення аграрної реформи. У 1955 році було прийнято нафтовий кодекс, який сприяв закордонним інвестиціям у цей сектор економіки за недосконалої системи контролю з боку держави.

Визвольний рух Болівії виявився у масових антиімперіалістичних демонстраціях у лютому—березні 1959. Конфлікти всередині MNR посилювались під час другого терміну Пас Естенсоро 1960–64 рр. Разом із США, ФРН та Міжамериканським банком розвитку Паз Естенсоро схвалив «Тристоронній план», який вимагав реструктуризації гірничодобувної галузі. План вимагав припинення контролю робітниками за видобутком в Коміболі, звільнення робітників та зменшення їх заробітної плати. 4 листопада 1964 року Естенсоро був усунутий від влади в результаті військового перевороту, який очолили обраний віце-президент Рене Барр’єнтос та генерал Альфредо Овандо Кандіа.

Вирощування коки в Юнгасі, особливо в регіоні Чапаре (північний-схід від Кочабамби) почалося в 1960-х рр. разом із раптовим зростанням незаконного міжнародного ринку кокаїну. Оскільки попит на кокаїн зріс в Північній Америці та Європі в 1970-х та 1980-х рр., болівійські фермери швидко усвідомили, що жодна інша сільськогосподарська культура не може конкурувати з кокою по прибутковості. Спроби уряду скоротити площі під коку не мали успіху. Експорт наркотиків забезпечив величезне доповнення до валового національного продукту країни.

У 1966 році президентом був обраний Рене Барріентос Ортуньо. 24 червня 1967 року солдати відкрили вогонь по шахтарях та вбили бл. 30 чол. і жінок за те що ті відмовилися співпрацювати з урядом. Ці події відомі як «Різня у ніч святого Хуана» (ісп. Día de San Juan). Після смерті Барріентоса у квітні 1969 року в країні змінилося кілька урядів, поки в серпні 1971 року не було здійснено військовий переворот Уго Бансера.

Бансер заявив, що армія буде безроздільно керувати країною до 1980 року. Бансер заохочував іноземні інвестиції. Його політика спричиняла повстання, 1974 року відбулось 2 спроби усунення Бансера, після чого він заборонив у країні діяльність усіх політичних партій та профспілок. У липні 1978 року в країні були проведені вибори, перемогу на яких здобув Хуан Перед Асбун, однак протримався недовго.

За півмісяця після перемоги на загальних виборах 1980 року лівого Фронту демократичної та народної єдності, командування ЗСБ здійснило військовий переворот з метою не допустити до влади Ернана Сілеса Суасо. 17 липня новим президентом став Луїс Гарсіа Меса Техада. Під час кривавих боїв у шахтарських районах до осені 1980 року уряду Техади вдалось придушити активний спротив, однак ані політичні партії, ані населення не мали наміру підтримувати військовий режим. Протистояння всередині країни невдовзі призвело до розколу в самих збройних силах. 28 червня 1981 року частина гарнізонів здійснили спробу перевороту й зажадали відставки Меси Техади. 4 серпня 1981 Меса Техада був повалений, президентом був обраний Сельсо Торреліо Вілья. У липні 1982 року той залишив свій пост, на зміну йому прийшов генерал Вільдосо Кальдерон. У жовтні 1982 року після загального страйку, який наблизив країну до громадянської війни, до влади прийшов цивільний уряд на чолі з Ернаном Сілесом Суасо.

З крахом світового ринку олова у 1980-х рр., природний газ став переважати в болівійському експорті. Все ж економічна ситуація в країні залишалась скрутною, швидкими темпами прогресувала гіперінфляція. Сілес мав великі труднощі з контролем над ситуацією, майже не мав підтримки з боку Конгресу. Опозиція на чолі з Хуаном Лечіном паралізувала діяльність уряду постійними страйками. Істотні макроекономічні успіхи супроводжувались зростанням безробіттям. Падіння цін на олово призвело до звільнення у 1985–1986 рр. 21 тис. з 27 тис. шахтарів, що підірвало позиції профспілкового руху.

Адміністрація Хайме Паса Самори 1989–1993 рр. була доволі успішною. Під впливом нового союзу з Бансером, він не намагався здійснити грандіозні перетворення в країні. Виступав проти повного викорінення вирощування листя коки, не погодившись з пропозиціями американського президента Джорджа Буша (старшого) в рамках так-званої війни з наркотиками. Наполягав на медичному та промисловому використанні коки, проте в цьому напрямку значних успіхів не досягнув. Уряд Самори було звинувачено у зв’язках з мафією і заборонено в’їзд до США, а віце-президента Оскара Ейда ув’язнено за торгівлю наркотиками.

Наступник Санчес де Лозада (1993-1997) дотримувався рішучої програми економічних та соціальних реформ. Його програма капіталізації була успішною для інвесторів, які придбали 50% акцій державних підприємств, такі як нафтова корпорація «Yacimientos Petroliferos Fiscales Bolivianos» (YPFB), телекомунікаційна система, електромережа та ін. Також були внесені певні зміни до конституції 1967 року, в яких Болівія визначалася як багатоетнічна та багатокультурна нація, а також були законодавчо визнані деякі права корінних народів. У 1995 р. парламент ухвалив Закон про децентралізацію, що суттєво розширював повноваження муніципального самоврядування і дав змогу аграрному бізнесу взяти під контроль органи місцевого самоврядування та провести низку референдумів у 2006 та 2008 рр.

З січня по квітень 2000 року в Кочабамбі відбулася низка акцій протесту щодо приватизації муніципального міського водопостачання компанії «SEMAPA», яка мала здійснитися за рекомендацією Світового банку та МВФ. Уряд Болівії запровадив воєнний стан, вбивши 6 людей та заарештувавши бл. 20 протестувальників. Після тривалих заворушень та громадянського тиску 10 квітня 2000 року уряд скасував цю програму.

На початку 2002 року адміністрація президента Хорхе Кіроги запропонувала провести газопровід через сусідній чилійський порт Мехільонес, організувавши цим найкоротший маршрут до Тихого океану. Однак через втрату узбережжя Тихого океану Болівією у Тихоокеанській війні, проти такого рішення болівійці виступили з протестами. Після перемоги на президентських виборах 2002 року Гонсало Санчес де Лосада висловив перевагу чилійському варіанту, але «офіційного» рішення не приймав. Газовий конфлікт призвів до його відставки в жовтні 2003 року. Соціальний конфлікт посилився в вересні 2003 року, на що вказувало збільшення протестів і блокувань доріг, що привело до посиленого протистояння з озброєними силами Болівії. Придушення протестів збройними силами країни призвело до 76 смертей. Правляча коаліція розпалася, змусивши Лосада подати у відставку і покинути країну 18 жовтня 2003 р. Його наступником став віце-президент Карлос Меса, який виніс газове питання на референдум 18 липня 2004 р.

У травні 2005 року, під тиском протестувальників, Болівійський конгрес прийняв новий закон про газові ресурсах, збільшивши дохід держави від експлуатації природного газу. Однак протестувальники зажадали повної націоналізації газових ресурсів і збільшення частки участі корінного більшості Болівії. В цьому році багаті на газові родовища регіони Санта-Крус, Бені, Таріха та Пандо створили об’єднання Півмісяць (ісп. Media Luna) з метою створення автономії. У марші за автономію взяли участь сотні тисяч людей.

6 червня 2005 року Меса був змушений піти у відставку, оскільки десятки тисяч протестуючих щодня блокували Ла-Пас та ін. частини країни. Вибори Моралеса в кінці 2005 року були зустрінуті з ентузіазмом з боку соціальних рухів, оскільки він був лідером лівого руху, одного з найбільш стійких противників експорту газу без відповідної індустріалізації в Болівії.

У березні 2006 року Моралес оголосив про збільшення мінімальної заробітної плати на 50%, однак з-за певних причин цей план так і не реалізувався. 1 травня 2006 року, в День праці, президент Моралес підписав указ про те, що всі запаси газу повинні бути націоналізовані. Він також заборонив діяльність Агентства міжнародного розвитку США. Цей указ був зустрінутий оплесками на головній площі Ла-Пас, де віце-президент Альваро Гарсіа повідомив, що доходи уряду від розпорядження енергетичними ресурсами в 2007 році збільшаться з $ 320 млн до $ 780 млн. 

Департамент Санта-Крус в 2006–2009 рр. підтримував сепаратистські рухи «Нації Рівнин Болівії» та «Нової Республіки Болівії». 15 грудня 2007 року об’єднані регіони «Media Luna» проголосили про свою автономність від державного уряду. У травні та червні 2008 року в цих регіонах відбувся референдум щодо їхньої автономності. 19 серпня було оголошені страйки та протести всупереч планам центрального уряду щодо перенаправлення частини національного податку на газ в бюджет пенсійного плану Рента Дігнідада. 3 вересня губернатори департаментів попередили, що якщо уряд не змінить свій курс, протести можуть призвести до припинення експорту природного газу до Аргентини та Бразилії. За повідомленням керівника державної енергетичної компанії Болівії, 10 вересня протестувальники спричинили підрив газопроводу. Наступного дня між прихильниками та опонентами влади в північно-східному місті Кобія (департамент Пандо), спалахнули сутички, в результаті яких загинуло 13 людей. 12 вересня в Пандо було оголошено надзвичайний стан. 25 вересня Моралес відхилив пропозиції про автономію східних провінцій, призупинивши переговори. 20 жовтня 2008 року президент та опозиція домовились про проведення референдуму 25 січня 2009 року та дострокових виборів у грудні 2009 року. Також Моралес пообіцяв, що не буде балотуватися повторно в 2014 році після можливого переобрання в 2009 році.

Водночас Газовою революцією вдало скористалася Росія. У вересні 2008 року «Газпром» підписав угоду на 4,5 млрд доларів США на пошуки газових родовищ в Болівії. У грудні 2008 року Росія інвестувала 4 млн доларів у дослідження газових родовищ Болівії з надією на відкриття спільного російсько-болівійського центру з розвідки газу десь у 2009 році. 

25 січня 2009 р. відбувся загальнонаціональний референдум, що запровадив нову редакцію Основного Закону.

Монетна система:

1826-1863: 16 суельдо = 2 песо = 1 скудо; 1864-1963 і з 1987: 100 центесімо (З 1870 центаво) = 1 болівіано; 1963-1987: 100 центаво = песо болівіано

З 1826 по 1863 рік грошовою одиницею слугував скудо. Карбувалися срібні та золоті монети номіналами в ¼, ½, 1, 2, 4, 8 суельдо, ½, 1, 2, 4, 8 скудо. У 1864 було введено нову валюту болівіано. В період 1864-1870 рр. карбувалися монети: 1, 2 центесімо, 1⁄20, ​1⁄10, ​1⁄5 та 1 болівіано, ½, 1 ескудо. Під час тиранії Мельгарехо (1865-1871) карбувалися монети: 1⁄16, ⅛, ¼, ½ та 1 мельгарехо. В період 1870-1951 карбувалися монети: 1, 2 ( → до 1883), 5 (до 1935), 10, 20 , 50 (→ до 1942) центаво, 1, 5, 10 болівіанів. В 1965-1979 рр. карбувалися монети: 5, 10, 20, 25, 50 центаво, 1 та 5 песо болівіано. Після реформи 1987 року карбувалися: 2, 5 (→ лише 1987), 10, 20, 50 центаво, 1, 2 та 5 болівіано. 5 песо болівіано, 1976 (1976-1980)

UNC

Багатонаціональна Держава Болівія (ісп. Estado Plurinacional de Bolivia, гуар.
Tetã Hetãvoregua Mborivia, аймар. Wuliwya Suyu, гуечуа. Puliwya Mamallaqta)

Столиця – Сукре

Площа — 1 098 581 км², Населення — 10,027,254 (2012), 11 428 245 (2019)

(з 2009)

7 лютого 2009 р. набула чинності нова редакція болівійської конституції, що змінила стару назву «Болівійська республіка» на нову – «Багатонаціональна Республіка Болівія».

16 лютого 2009 року Ево Моралес з офіційним візитом відвідав Москву. 16 квітня болівійські сили безпеки увірвалися в готель «Las Américas» у місті Санта-Крус, де перебували за даними поліції терористи-найманці, які готували замах на президента Ево Моралеса та віце-президента Альваро Гарсія Лінера. Під час проведення операції загинули троє іноземних громадян, ще двох людей було заарештовано.

У жовтні 2009 року президент Ево Моралес оголосив про плани переобладнати колишню базу США (поблизу міста Хімор) на військово-технічну базу з ремонту російських літаків. У 2010 році президент Перу Алан Гарсія надав дозвіл Болівії побудувати невеликий порт на півдні від порту Перу Іло.

У 2012 році Болівія припинила свою участь у конвенції про наркотичні засоби, зіткнувшись із небажанням низки країн внести до документа застереження, що дозволяє її жителям жувати коку. ООН після цього оголосила про проведення додаткових консультацій із цього питання. Врешті в 2013 році ООН надало офіційний дозвіл вирощувати й жувати болівійцям листя коки.

Наприкінці червня 2012 року Болівія припинила дипломатичні відносини з Парагваєм і відкликала свого посла на знак протесту проти оголошення імпічменту президентові Фернандо Луго,  назвавши такі дії «порушенням демократії». З 21 грудня 2012  року болівійський уряд повідомив, що американські компанії «Coca-Cola» і «McDonald’s» припиняють працювати в країні.

У 2013 році Болівія перевела територіальний спір з Чилі до Міжнародного суду у Гаазі, однак в 2018 році суд заявив, що Чилі не зобов’язана домовлятися з Болівією про надання їй доступу до океану.

27 березня 2014 року була прийнята резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України», в якій, зокрема, підкреслюється, що референдум у Криму і Севастополі не має законної сили. Болівія була однією з країн, яка не підтримала резолюцію. 

У березні 2016 року стало відомо, що «Росатом» підписав з болівійською владою угоду про будівництво ядерного комплексу вартістю 300 млн доларів. У Москві були підписані контракти між АТ “Атомбудекспорт” (рос. Атомстройэкспорт) і ABEN на попередні інженерні пошуки по проекту будівництва ядерного центру між АТ “Росатом Сервіс” та ABEN. Врешті, у червні 2020 року будівництво ядерного центру в Болівії було призупинено через коронавирус SARS-CoV-2. 

У 2016 році було підписано цілу низку документів, спрямованих на розширення взаємодії «Газпрому» і Болівії в енергетичній сфері. «Газпром» і Міністерство вуглеводнів і енергетики Болівії уклали Угоду про актуалізацію Генеральної схеми розвитку газової галузі Болівії до 2040 року. 

20 жовтня 2019 року влада Болівії провела чергові загальні вибори, і Моралес пішов на свій четвертий термін. Звинувачуючи Моралеса у фальсифікації й з вимогою провести другий тур виборів опозиція вивела людей на вулиці. Моралес спробував ввести надзвичайний стан та погрожував силою, але – і опозиція, і зовнішні сили продемонстрували йому, що великих жертв не допустять. У протистоянні з правоохоронцями загинуло троє протестувальників, сотні отримали поранення. На тлі посилення тиску опозиції після того, як міжнародний аудит визнав, що результати виборів не можуть вважатися дійсними через серйозні порушення, 10 листопада Моралес подав у відставку. 12 листопада 2019 року призначена виконуючим обов’язки президента Болівії до позачергових виборів Жанін Аньєс. 18 жовтня 2020 року в країні відбулися вибори, де перемогу отримав Луїс Арсе від партії «Руху до соціалізму» (MAS).

Монетна система:

з 1987: 100 центаво = 1 болівіано

Після затвердження конституції 2009 року і прийняття назви Багатонаціональна республіка Болівія, з 2010 року карбуються монети з цією назвою: 10, 20, 50 центаво, 1, 2 та 5 болівіанів. 5 болівіано, 2010 (2010-2012)

2,5$

XF

Докладніше тут: History_of_Bolivia, Тихоокеанська_війна, Bolivian_Civil_War, Bolivian_gas_conflict, 2008_unrest_in_Bolivia, Росатом, Газпром, Bolivia–Russia_relations, 2019_Bolivian_protests,